Розвиток хореографічного мистецтва на початку
ХХ століття
Постановка проблеми. Сучасна
духовна культура вирішує глобальні проблеми, які пов'язані з інтенсивністю
історичних і соціальних зрушень, докорінною зміною умов комунікації,
ускладненням реалізації загальнолюдських ідеалів, оптимізацією інтеграції
раніше відособлених континентальних культур (європейської, азіатської,
американської, африканської). Всі ці процеси безпосередньо впливають на
розвиток сучасного хореографічного мистецтва, яке має складний і суперечливий
характер. Спільним для діяльності всіх майстрів хореографічного мистецтва ХХст.
стає звернення до всесвітніх проблем людства, до особистішого відчуття різних
форм конфлікту добра і зла, до відстоювання загальнолюдських моральних
принципів. Зауважимо, що проблематика пов'язана з вивченням досвіду
функціонування найвідоміших світових шкіл танцю з метою вдосконалення й
прискорення подальшого розвитку танцювального мистецтва в Україні, до цього
часу ґрунтовно не досліджувалась у мистецтвознавстві та мистецькій педагогіці.
Поза межами наукового інтересу перебувають і питання глибокого осмислення
суперечливих тенденцій розвитку світового танцювального мистецтва, узагальнення
його здобутків.
Аналіз актуальних досліджень. Сучасний
етап розвитку хореографічного мистецтва й освіти позначений поглибленим
науковим дослідженням закономірностей формування мистецтва танцю загалом,
з'ясуванням його синтетичної природи на практично-виконавському
рівні (К. Балог, Є. Васильєва, К. Гойлезовський та ін.), а також на рівні
теоретико-методичному (К. Василенко,
Г. Добровольська, Ю. Станішевський, А. Уменюк та ін.). Методологія
значення набуває визнання філософами невичерпності художньо-хореографічного
твору, багатозначності його змісту, специфічності інформації хореографічного
тексту, яка полягає у здатності розширюватися і збагачуватися завдяки включенню
її у новий контекст - індивідуальний або суспільний, у нашому дослідженні
- контекст найвідоміших світових хореографічних осередків. Слід зазначити, що
на початку ХХст. вже з'явилися роботи, які ставили під сумнів правомірність
панування академічного напрямку в системі хореографічної освіти (Е.-Ж. Далькроз,
К. Шторк). На думку багатьох дослідників (А. Канарський, О.Лосєв та ін.), у
системі мистецтв кожної історичної формації існують напрямки репрезентативні та
актуальні, завдяки яким досягається запрограмований суспільством ефект
художнього впливу.
Мета - висвітлення
стилів та напрямів сучасного танцю в Україні.
Виклад основного матеріалу. Сучасна
танцювальна культура – різнобарвне панно стилів, напрямків, течій
хореографічного мистецтва. Дослідницька думка (А.Амашукелі, Д. Бернадська, В.
Верховинець та ін.) класифікує танцювальне розмаїття на три самостійні,
естетично визначені групи: класичний, народний та сучасний танець. Наголосимо,
що без розуміння внутрішнього естетично-світоглядного значення класичного та
народного танцю не можуть бути розглянуті питання, пов'язані із сучасним
танцем, сучасною хореографією.
За останні 400 років у сфері класичного
танцю відбулися незначні зміни, непохитні стандарти й сьогодні залишаються
еталоном чистоти ліній, найвищого ступеня віртуозності. Баланчін відтворив
зоровий еквівалент музиці на зразках класичної спадщини знайшовши багато нових
хореографічних прийомів, які пізніше використовувалися в балетних експериментах
XX ст. та увійшов до історії танцю як засновник нового напрямку – неокласики.
Натомість народний танець є проявом присутності (різний ступінь
розвитку, функціональної важливості, рівня популярності та ін.) культури рухів
у кожного народу світу.
Кожний із масштабних
танцювальних стилів має свої шляхи вирішення завдань реалізації внутрішнього
змісту, таємних смислів, провідної світоглядної та естетичної ідеї. Якщо
народний танець – втілення душі, ментальності народу, історико-побутовий
– головного змісту епохи, класичний – за деякими винятками – чистоти й
довершеності ліній та захоплення від безмежних технічних можливостей
танцівника, то сучасний танець («модерн», «contemporаrу» та ін.) здатний
віддзеркалювати найбільш глибокі філософські проблеми сучасної особистості й
суспільства, розкриваючи найбільш потаємні першооснови людської душі в
сучасному складному світі.
Класифікація видів сучасного
танцю в узагальненому вигляді: бальний (бально-спортивний), джазовий танець,
модерн, contemporаrу та ін., деякі менш стабільні напрямки й течії. Сучасній
хореографії притаманний деякий дуалізм: з одного боку, вона
тяжіє до музики й відповідних засобів виразності, з іншого - розвивається як
театральне мистецтво.
Системний підхід до вивчення
хореографічної культури є важливим аспектом проблематики досліджень як
російського, так і українського мистецтвознавства. Сучасні дослідники
формулюють специфічні особливості хореографічної культури на різних теоретичних
рівнях – естетичному, культурологічному, соціологічному, соціальному,
педагогічному, історичному, стверджуючі правомірність багатоаспектного і
системного аналізу цього феномену.
Сучасний танець, як і
сучасна музика або сучасне мистецтво є, в першу чергу, концепцією, ідіомою, а
вже потім – технікою. Якщо можна сформулювати норми сучасного танцю – це
«оголена людина на оголеній сцені», головний герой – людське тіло, замість
декорацій – дивні конструкції або відеоінсталляція. В ідеалі сучасний танець
намагається вийти за межі мистецтва і стати знаряддям самопізнання і
саморозвитку.
На основі аналізу стану розвитку
російської освіти у сфері сучасного хореографічного мистецтва слід зазначити,
що, наприклад в Єкатеринбурзі є школа і факультет сучасного танцю при
університеті, в Московській Державній академії хореографії працює кафедра
«Танців народів світу та сучасної хореографії» ,де викладається модерн, джаз,
диско (завідувач кафедри – народний артист Росії, профессор Б.С. Санкін).
Факультет сучасної хореографії діє в Московському університеті культури і
мистецтв. У Російській академії театрального мистецтва готують
педагогів-хореографів та режисерів-хореографів. У Санкт-Петербурзі сучасний
танець включено у навчальні програми двох університетів – кафедра хореографії
Університету прикладних мистецтв та відділення шоу-програм Санкт-Петербурзького
державного університету культури та мистецтв(СПБДУКМ). Але однією з найдієвіших
форм входження у професійну хореографічну освіту сьогодні є
впровадження західної практики навчання провідними хореографами, які
залучаються до викладання у вищих навчальних закладах, керують
спеціальними класами та семінарами в межах фестивалів сучасного танцю
(«Відкритий погляд», «Слово і тіло», «Навігація тіла»).
Вихід України у світовий
культурний простір після проголошення Незалежності сприяв активному проникненню
до країни великої кількості нових художніх форм, опанування якими за радянських
часів було неможливо у зв'язку з їх невідповідністю принципам соцреалізму. Тому
нинішній розвиток сучасних форм хореографії, розширення сфери інтересів
вітчизняних фахівців завдяки вивченню більшого різноманіття стилів і видів
хореографічного мистецтва відбувається під знаком інтеграції в галузі культури
та мистецтв.
Сучасні українські митці,
здобувши політичну незалежність та бажану свободу творчості, знаходяться в колі
найрізноманітніших течій, напрямків і концепцій світової танцювальної культури.
Можливість активно вивчати досвід найвідоміших хореографічних шкіл дозволяє
українським митцям - танцюристам, хореографам, балетмейстерам, іншим діячам
танцювальної культури бути безпосередніми учасниками й будівниками соціальної
зміни самої функції мистецтва, різновекторності його напрямів, різноманітності
його художньої мови й стилістики, найновітніших мистецьких концепцій. Усе це
дозволить Україні впевнено рухатись у напрямку входження у світовий та європейський
простір із власними досягненнями в галузі формування хореографічних шкіл нового
модерністського та постмодерністського етапу в українському мистецтві на основі
синтезу елементів, прийомів, методик навчання танцю у провідних світових
танцювальних школах та осмислення внутрішнього мистецького процесу синтезу
класики, джазу, модерну та фолктанцю.
Поява нових форм в
хореографії закономірно викликала необхідність створення відповідних шкіл,
засобів і методів навчання. Основою поняття «хореографічна школа» можна
правомірно вважати сформовану класичну модель хореографічного мислення з
урахуванням відповідної специфіки, у відповідності до педагогічної системи
(загальними психолого-педагогічними закономірностями, ефективною єдністю
законів, норм, прийомів і правил виконання навчального плану чітко за роками
навчання) з метою забезпечення активного самовираження особистості в процесі
навчально-виховної хореографічної діяльності.
В Україні перший подібний
центр було відкрито у Дніпропетровську (Центр і Школа «Інші танці»). Схожі
ініціативи виявлялися у Києві (приватна танцювальна компанія «Київ Модерн
Балет»). Нині такий центр відкривається у Львові – школа сучасного танцю «СІРІУС» - перший і єдиний у
Західній Україні спеціалізований заклад покликаний гуртувати під своїм дахом
найкращих представників цього прогресивного напрямку мистецтва, які творитимуть
самі та навчатимуть інших. Покликанням Центру є створення на його основі,
культурно-освітнього осередка, подібного до всесвітньо відомих шкіл Марти
Грехем у Нью-Йорку, Гамбурзької балетної школи Джона Ноймаєра, школи-студії
Моріса Бежара у Брюсселі.
Висновки. Сучасний
танець має свої концептуальні засади. Він намагається вийти за межі мистецтва і
стати знаряддям самопізнання і саморозвитку. Основна функція сучасного
хореографічного мистецтва - введення мистецтва танцю в контекст принципових
художніх змін пострадянського часу паралельно з літературою, музикою, театром.
Вплив американських та
європейських напрямів і стилів сучасної хореографії не варто сприймати як
обмежувальний або визначально – формувальний фактори в розвитку сучасного танцю
в Україні. Треба пам'ятати, що російський балет збудований на фундаменті
французьких та італійських впливів, тому використання західних новацій у
сучасній хореографії обов'язково підлягає ментальному перегляду майстрів
сучасного танцю, які залишаються сьогодні єдиною потужною силою, що рухає
сучасний танець вперед.
Немає коментарів:
Дописати коментар